07.08.2024
Коли Раджа і її сестра Самія говорять про Євангеліє, їхні очі сяють. Однак радість на їхніх обличчях суперечить стражданням, які вони пережили після того, як понад десять років тому в Сирії розпочалася громадянська війна. «Ми пізнали справжнього живого Бога», — говорить Самія, розмірковуючи про нову віру, яка пробудилася у них із сестрою після втечі з охопленої війною батьківщини. «Ісус радикально змінив моє життя», — додає Раджа.
Однак навіть попри те, що жінки діляться свідченнями про Боже спасіння і відновлення, тінь смерті, від якої Бог чудом їх урятував, завжди поруч.
Початок війни
У березні 2011 року активісти-демократи розпочали кампанію проти репресивного диктаторського режиму Сирії, організувавши масові демонстрації в кількох містах.
Мирні протести швидко переросли в збройні заворушення, коли численні повстанські угруповання, у тому числі ісламістські, такі як «Аль-Каїда» і самопроголошена «Ісламська держава» (ІДІЛ), почали воювати з сирійськими урядовими військами. А щойно в країні спалахнула війна, ісламістські угруповання скористалися хаосом, щоб зробити своєю мішенню християн.
Раджа і Самія походили з традиційно християнської сім’ї і жили в переважно християнському районі, куди тепер ступила нога мусульманських екстремістів.
Бойовики ІДІЛ почали стріляти по будинках, вигукуючи образи на адресу городян-християн. «Нападники обзивали нас свинями і ще більш принизливими прізвиськами, — розповідає Раджа. — Нас називали блюзнірами-кафірами [невірними] і хотіли ісламізувати, вдаючись до сили». «Бойовики викрадали нас для задоволення своєї похоті, — додає Самія. — Вони вважають, що мають право використовувати нас, ґвалтувати, знущатися з нас і взагалі робити з нами все, що заманеться».
Самія була одружена протягом шести місяців, коли приблизно за два тижні до Різдва 2011 року ісламісти почали лютувати в їхньому районі. Оскільки неподалік будинку йшли бої між бойовиками ІДІЛ і урядовими військами, подружжю довелося провести три дні й ночі в приміщенні, поки у них не закінчилася їжа. Незважаючи на те, що спорадичні бої тривали, чоловік Самії, Хабіб, вирішив вирушити на пошуки припасів. Це був останній раз, коли Самія бачила його живим.
Самія чекала півтора дня, перш ніж вийти з дому на пошуки чоловіка. Коли вона знайшла його тіло, що лежало на вулиці, його важко було впізнати.
Тієї ночі Самія втекла пішки, а тіло чоловіка їй довелося залишити непохованим. Жінка дісталася до будинку батьків, проте й там її безпека була недовгою.
В оточенні терору
У січні 2012 року бойовики ІДІЛ вторглися в район, де Раджа жила зі своїм чоловіком Фуадом і дитиною. Тоді стало зрозуміло, чому ісламісти позначали будинки послідовників Христа. «Вони склали списки християн і збиралися їх стратити, — сказала Раджа. — Сусіди порадили чоловікові швидше тікати, оскільки дізналися, що нападники збиралися вбивати християн».
Ісламісти страчували віруючих, ставлячи їх до стіни з хрестоподібно розставленими руками і розстрілюючи з автоматичної зброї. Вони також викрадали, ґвалтували і вбивали жінок-християнок, а чоловіків катували і ховали живцем.
7 лютого територія навколо будинку Раджі була охоплена повномасштабними боями. Коли екстремісти вибили вікна, Фуад наказав дружині відвести дитину в задню кімнату і сховатися, а сам узяв гвинтівку і пішов на вулицю, щоб захищати свій дім.
Фуад був поранений і захоплений бойовиками ІДІЛ, які спочатку побили його, а потім ввели йому в вени дизельне паливо. Після семи годин тортур Фуада залишили на ґанку будинку, щоб родина стала свідком його агонії.
Група чоловіків-християн поховала Фуада на місцевому цвинтарі без жодних похоронів. Потім Раджа взяла дитину і втекла до будинку батьків, куди на той час уже дісталася її сестра Самія.
Коли ж бойовики ІДІЛ взяли під контроль ще більше територій, сестри та їхні рідні знову опинилися в небезпеці. Коли ісламісти стали ламатися в двері будинку батьків, батько Раджі і Самії, Надер, спробував захистити сім’ю. Бойовики побили його, але зрештою залишили будинок.
Приблизно в той же час родина отримала звістку про те, що під час бойових дій було вбито чотирьох братів Раджі і Самії, а також ще двох родичів. «Молодих чоловіків хапали всіх підряд і безжально вбивали», — пояснює Раджа.
Через місяць після побиття Надера екстремісти випустили реактивну гранату в його будинок, зруйнувавши його. Родина вижила, утім була змушена тікати пішки до сусідньої країни. «Ми рятувалися, маючи тільки одяг, який був на нас», — згадує Самія.
Втеча і нові починання
Сестри та інші члени їхньої родини були сповнені рішучості вибратися з Сирії, втім подорожувати пішки з 5-місячною дитиною і літніми батьками було складно. Крім того, їм доводилося уникати бойових дій. Вони йшли близько тижня, перш ніж дісталися кордону, спали на землі й виживали за рахунок їжі, яку могли знайти.
Мати Раджі та Самії, Наваль, каже, що в ті важкі дні вона просила Господа про допомогу, і Він відповідав на її молитви. «Щоразу, коли я була у відчаї, — розповідає вона, — я кликала Господа і відчувала, як світло осяює темряву».
Перетнувши кордон із сусідньою країною, родина отримала тимчасове житло і предмети першої необхідності. Вони прожили в наметі в таборі біженців два роки. Горе сестер посилилося, коли Надер помер від інсульту. Більшість сусідів-біженців були мусульмани, які їх не приймали. Проте за допомогою всесвітнього Тіла Христа вони зрештою знайшли безпечніше місце проживання.
Місцевий пастор також почав навчати їх Біблії. «Коли він розповів нам Благу вість, я відчула себе маленькою дитиною, — пояснює Раджа. — Я насправді народилася заново, була як новонароджене немовля. Це стало моїм духовним народженням, яке принесло втіху, абсолютно нову, якої я ніколи раніше не знала».
Самія описує подібне відродження віри. «Коли ми читаємо Біблію, — говорить вона, — ми відчуваємо, як Ісус Христос відроджує наші серця».
Дві сестри разом зі своїм пастором тепер регулярно доставляють допомогу і проголошують Євангеліє біженцям-мусульманам. «Я вперше бачу, щоб нехристияни чули про Ісуса і приймали Христа!» — радіє Самія, а її очі сяють від щастя.
Постійний тиск і невмираюча надія
Сім’я усе ще стикається з багатьма проблемами. Вони живуть у районі, де мешкає мусульманська більшість і де багато чоловіків розглядають їх як здобич; Самія вже зазнала спроби нападу з боку мусульманина.
«Господь то мій Пастир, тому в недостатку не буду», — говорить Раджа, цитуючи Псалом 23. Їхня мати, Наваль, додає: «Він наш Господь, наш Спаситель, і я багато чого у Нього навчилася; Він підтримує нас, Він терплячий і вірний». Донька-підліток Раджі, Яра, ділиться важливим уроком, який вона засвоїла: «Я дізналася, що наш Господь — єдиний, хто може бути поруч із нами в найважчі часи нашого життя, щоб дати нам надію, мир, віру, радість і силу жити». «Я знаю, що Бог ніколи не залишить того, хто шукає Його всім серцем», — підсумовує Самія.
Чотири жінки просять молитися про Боже забезпечення, оскільки вони продовжують сподіватися на можливе повернення на батьківщину, в Сирію. «Ми хочемо повернутися і розповісти там про Ісуса», — діляться християнки своїми мріями з пастором, водночас задаючись питанням, чи зможуть вони колись відбудувати зруйнований будинок батьків. «Може, там ми могли б почати проповідувати Христа», — говорять вони.
Попри свої глибокі страждання й особисті втрати, а почасти через них, чотири жінки прагнуть поділитися надією, що може дати лише Христос, зі своїми співвітчизниками, які відчайдушно потребують примирення одне з одним і з люблячим їх Богом.
Із початку громадянської війни понад 2 млн сирійських біженців втекли до Лівану та Йорданії. Місцеві християни в обох країнах активно служать біженцям
Попри безперервні труднощі, Наваль, Яра, Раджа і Самія (зліва направо) з радістю свідчать про любов Христа оточуючим