Врятований від життя, сповненого відчаю та гріха, колумбійський працівник кокаїнових плантацій тепер служить жорстоким повстанцям, із якими він колись працював.
Коли Гонсало почав працювати на колумбійських кокаїнових полях і в лабораторіях із виробництва кокаїну, він був міцним чоловіком, який дедалі більше впадав у відчай. Його батько покинув сім’ю, коли Гонсало був ще малим, і мати залишила дітей напризволяще. Його брат, який юнаком приєднався до одного з партизанських угруповань, загинув насильницькою смертю у 16 років.
«Я виріс у середовищі, де треба боротися за виживання», — каже Гонсало. І ця боротьба не припинилася, коли він став дорослим; він проявляв фізичне та словесне насильство щодо своєї дружини Едільми та їхніх чотирьох дочок.
Хоча врожай коки забезпечував стабільну роботу і регулярний дохід, Гонсало жив під постійною загрозою нападу. Поля коки, розташовані в сумнозвісних «червоних зонах» Колумбії, є володінням марксистських партизанів, таких як Революційні збройні сили Колумбії (РЗСК), та різних правих воєнізованих угруповань. Ці групи борються за контроль над наркоторгівлею і протистоять спробам уряду викорінити її.
Зрештою Гонсало знайшов свій шлях із кокаїнових полів на будівельні роботи. Але він усе ще не міг позбутися відчаю, спричиненого роками насильства і нездатністю контролювати власний гнів та схильність до насильства.
Після одного інциденту з солдатами, який закінчився жорстоким побиттям і поглибленням почуття безнадійності в його родині, Гонсало почав серйозно шукати Господа. У 2006 році ці пошуки привели його до церкви і зустрічі з живим Богом.
«Я попросив [Господа] зробити щось із моїм життям, — сказав Гонсало. — Я почав відчувати дивні речі, яких ніколи раніше не переживав. Мій розум оновився, і я прийняв Христа. Я почав думати по-іншому, говорити по-іншому. Я полюбив Господа».
І коли Едільма побачила, як кардинально змінився її чоловік, вона переконалася в існуванні люблячого Бога. «На той час ми вже були разом одинадцять років, — сказала вона, — і він завжди хотів змінитися, але ніколи не міг. За ті дві години, що ми були в церкві, він прийшов одним, а вийшов іншим. Я зрозуміла, що Бог справді існує, дуже могутній Бог, Який може зробити таке перетворення».
І їхні серця, і їхній дім кардинально змінилися. «Більше не було жорстокого поводження, ні словесного, ні фізичного, — продовжує Едільма. — Бог змінив усіх нас. Саме тоді ми почали пристрасно служити Господу».
Кращий урожай
Пастор їхньої церкви допомагав Гонсало та Едільмі вчитися і зростати як послідовникам Христа. Коли їхня віра зміцніла, вони взяли на себе лідерське служіння, і 2016 року їх відправили засновувати нову церкву. «Це були я, моя дружина й ще одна сімейна пара, — згадує Гонсало. — У нас не було церкви, був лише будинок».
«Червоні зони» Колумбії, небезпечні через постійне насильство, торгівлю наркотиками та іншу злочинну діяльність, особливо загрозливі для християн. Партизани цілеспрямовано переслідують християн, адже їхній послух Божому Слову логічно робить їх супротивниками бойовиків.
Поклоніння, євангелізація і поїздки в цих районах ускладнені, оскільки партизани прагнуть контролювати всі аспекти життя селян.
Незважаючи на ризики, Гонсало й Едільма охоче повернулися в «червону зону», цього разу як служителі Євангелія, готові до духовної битви. Вони заснували церкву й вірять, що Бог дасть урожай, набагато цінніший за листя коки.
«Бог вірний, — сказав Гонсало. — Він відкрив нам ці двері, …і ми бачили чудеса, які Бог творить із цими сім’ями. Усе більше людей приходять і долучаються до церкви. Як ми бачимо дію Бога? У перетворенні сімей через Слово. Ці сім’ї змінилися, відновилися. Бог дав нам сім’ї, цілі родини, які навернулися».
Гонсало працював на полях коки до того, як увірував у Христа. Зараз він і його дружина Едільма служать повстанцям у «червоних зонах»
Партизани, які контролюють цю територію, вбачають у служінні Гонсало загрозу. На початку 2024 року місцевий командир РЗСК зібрав городян на збори і сказав їм, що церковні богослужіння заборонено. Ціна непокори, навіть коли вона не озвучується, добре зрозуміла. «Якщо ми не підкоримося їхнім наказам, у нас будуть проблеми з ними, — сказала Едільма. — Вони або виженуть нас [із села], або вживатимуть інші заходи».
Ці «інші заходи» передбачають стеження, викрадення, напади, тортури і вбивства — потенційні наслідки, які має враховувати кожен християнський служитель у «червоній зоні» Колумбії. А громада Гонсало не має імунітету. Одного церковного лідера викрали на чотири дні й під час полону прикували ланцюгом за шию; Гонсало часто допитують, за ним постійно стежать і переслідують; а в одному селі ціла громада з 25 віруючих була змушена втекти.
Служіння просувається
Гонсало і його сім’я усвідомлюють реальні загрози, з якими вони стикаються, і пов’язаний із цим страх, але вони мають підбадьорення й заохочення в Святому Письмі. Як і багато християн протягом століть, Едільма черпає розраду й силу в 22-му Псалмі. Гонсало тим часом дивиться на Другу книгу Хронік 16:9 як на заохочення до наполегливості в праведності: «Бо очі Господні дивляться по всій землі, щоб зміцнити тих, у кого все їхнє серце до Нього».
Проповідь Євангелія під загрозою насильства вимагає від Гонсало та Едільми витонченого та мобільного служіння. Основну підтримку їм надають три доньки та двоє зятів.
«Ми не збираємося всією групою, — каже Едільма, — тому що [бойовики] не дозволяють». Натомість вони їздять по домівках, відвідуючи сім’ї індивідуально. Хоча вони могли б залишитися у великих, а отже, безпечніших містах, вони вирішили відвідувати менші села, які зазнають великих утисків з боку місцевих бойовиків.
«Іноді ми думаємо, що краще було б поїхати кудись в іншу місцевість, — каже Едільма, — але потім ми згадуємо про душі, які потребують допомоги. Хто донесе до них Добру новину, якщо ми поїдемо? Є так багато людей, які страждають. Є люди, які потребують Христа. Христос — це Той, Хто зцілює їхні серця, і ми тут, щоб достукатися до них».
Гонсало та Едільма взяли до серця обітницю з Послання до Галатів 6:9, якою пастор поділився з ними як підбадьоренням: «А роблячи добре, не знуджуймося, бо часу свого пожнемо, коли не ослабнемо».
Оскільки бойовики забороняють богослужіння, Гонсало та Едільма зустрічаються в будинках членів церкви. Працівники «Голосу мучеників» надали подружжю інструменти для служіння, щоб полегшити їхню роботу на територіях, які постраждали від насильства