ФІЛІП ТА ГЕРМЕС
Гоніння Діоклетіана, близько 304 р. н. е.
На початок IV століття християнство поширилося всією Римською імперією. Однак відносний спокій, яким християни насолоджувалися протягом двох десятиліть після попередньої хвилі переслідувань, добігав кінця. Незабаром спалахнули найжорстокіші й найкривавіші гоніння в історії імперії, що супроводжувалися наказами знищити Слово Боже. Влада вимагала від відважних церковних лідерів — єпископа Філіпа та диякона Гермеса, яким було довірено Святе Письмо, негайно здати всі сувої.
Ці гоніння почалися незабаром після того, як імператор Діоклетіан реорганізував систему управління, делегувавши владу чотирьом правителям. Один із них, Галерій, переконав Діоклетіана, що християни становлять загрозу. Галерій ставився до них із підозрою, особливо до тих, хто служив у війську: він сумнівався в їхній відданості та здатності виконувати накази в розпалі бою.
У 303 році Діоклетіан, зваживши на занепокоєння Галерія, видав низку указів, спрямованих проти християн. Вони передбачали руйнування церковних будівель, спалення Слова Божого, заборону християнам обіймати державні посади та обов’язкове — під страхом смерті — принесення жертв римським богам.
Найзапекліші переслідування відбувалися в регіонах під керівництвом Галерія. Ц той час фракійська столиця Гераклея, де служив Філіп, залишалася відносно безпечною для християн. Містом (розташованим на захід від сучасного Стамбула, Туреччина) керував чиновник на ім’я Басс, дружина якого була християнкою. Спочатку віра дружини впливала на його рішення не зволікати з виконанням указів, але з часом під тиском Діоклетіана та Галерія він був змушений поступитися.
Члени церкви, розуміючи неминучість репресій, закликали Філіпа покинути місто, однак єпископ наполіг на тому, щоб залишитися. «Нехай жодні погрози, жодні муки нечестивих не лякають вас, — звернувся він до громади. — Бо Господь дарує Своїм воїнам нагороду за терпіння у стражданнях. Я вірю, що всі їхні наміри — марні».
Поки Філіп наставляв віруючих, за наказом Басса прибув представник влади, щоб опечатати двері храму. «Невже ви вірите, що Бог мешкає в стінах, а не в серцях людей?» — запитав Філіп чиновника.
Невдовзі після того, як двері храму було опечатано, Басс відвідав Гераклею і побачив, що Філіп усе ще збирає послідовників Христа біля будівлі храму. Нагадавши Філіпові про імператорські укази, Басс наказав йому віддати церковне начиння із золота, срібла та інших металів, зокрема й декоративні вироби. Він також зажадав, щоб Філіп здав примірники Святого Письма. У разі непокори Басс погрожував катувати його доти, доки той не виконає наказ.
«Ми віддамо вам посуд і скарби, — відповів Філіп, — бо ми поклоняємося Богові не дорогоцінним металом, а страхом. Але я не можу віддати вам Писання».
Басс виконав погрозу й наказав катувати Філіпа.
Диякон на ім’я Гермес, який був серед присутніх, вигукнув: «Навіть якби ми віддали вам усі наші Писання, щоб ніде у світі не залишилося й сліду від них, наші нащадки ще ревніше проповідували б Христову віру».
Гермес також зазнав тортур, після чого один із помічників правителя Басса відвів його до місця, де зберігалися сувої. [Церковна історія не вважає Гермеса зрадником — тим, хто здав Слово Боже, — імовірно тому, що за тих обставин видача книг була неминучою.] Згодом чиновники віднесли сувої на форум і кинули їх у багаття.
Поки Філіп перебував під вартою, Басс намагався змусити його принести жертву римським ідолам. Єпископ відмовився, сказавши, що речі, створені людиною, не можуть відвернути його від обов’язку перед Богом. Відчуваючи мимовільне захопленням стійкістю Філіпа, правитель звернувся до Гермеса з тим самим наказом, проте диякон також відповів відмовою.
Басс, усе ще не наважуючись винести смертний вирок, передбачений едиктом, наказав тримати Філіпа та Гермеса в будинку поблизу в’язниці. Однак, побачивши велику кількість християн та шукачів істини, які сходилися відвідати в’язнів, намісник розпорядився повернути їх до камер, де вони пробули сім місяців.
Коли однорічний термін повноважень Басса закінчився, його наступником став Юстин. На відміну від попередника, новий посадовець не мав родичів-християн, які могли б пом’якшити його ставлення до засуджених. Він також безуспішно намагався змусити Філіпа принести жертву язичницьким богам.
Зрештою Юстин виявив ще більшу жорстокість: він наказав тягнути Філіпа за ноги через центр міста. Потому християни віднесли назад до в’язниці понівеченого та закривавленого єпископа .
Коли Юстин допитав Гермеса й отримав подібну відмову відректися від віри, він виніс обом смертний вирок: «Ми наказуємо спалити Філіпа та Гермеса. Зневаживши укази імператора, вони стали негідними звання римлян — нехай це буде уроком для інших».
Філіпа, який через тяжкі поранення не міг іти, принесли до місця страти. Гермес, хоч і сам пересувався з великими труднощами, підбадьорював наставника, радісно прямуючи до місця страти. «Учителю, — сказав він, — поспішаймо до нашого Господа. Навіщо журитися через ноги, адже вони нам більше не знадобляться?»
Коли спалахнуло багаття, обоє мучеників почали дякувати Богові. Слово «Амінь» було останнім, що почули від них свідки страти.
У 305 році Діоклетіан зрікся престолу. Зрештою і сам Галерій, тяжко захворівши, 311 року видав указ, що поклав край гонінням. Попри всі намагання знищити Писання в Римській імперії, Слово Боже упродовж віків залишалося непереможним.
Відданість християн, які залишалися вірними Христу аж до самої смерті, надихає кожне наступне покоління. Їхні свідчення крізь усю історію Церкви нагадують нам: як члени Тіла Христового, ми також покликані бути ланками неперервного ланцюга свідків істини.
Джерела:
Руїнар Т. Акти мучеників, зокрема «Страсті святого Філіпа».
Мейсон А. Дж. Історичні мученики ранньої Церкви.
Шафф Ф. Історія християнської Церкви (т. 2).
Гонсалес Х. Історія християнства (т. 1).