У цьому випуску нашого бюлетеня ви дізнаєтеся про життя християн у В’єтнамі та виклики, з якими стикаються віруючі, залишаючись відданими свідками своєї віри.
Подібно до ситуації в Китаї, міські церкви тут діють відкрито, проте перебувають під суворим державним контролем. Аби зберегти офіційний статус, громади мусять відповідати вимогам уряду. Євангельська та католицька церкви у В’єтнамі є прикладами схвалених державою релігійних організацій, що змушені працювати в таких складних умовах.
Однак за межами міст — переважно у віддалених або гірських регіонах — християни збираються в незареєстрованих домашніх церквах. Ці віруючі зазнають найбільшого тиску не лише з боку влади, а й із боку місцевих громад, де християнство нерідко сприймають як загрозу корінним традиціям або панівному атеїзму.
У визнаних державою церквах В’єтнаму віруючі відвідують богослужіння у відносній безпеці — за умови, що вони ретельно добирають слова. Натомість християни в незареєстрованих громадах мають можливість вільно проповідувати Євангеліє, але ця свобода має високу ціну. Як сказав Ісус: «Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить» (Ів. 15:19).
Прикметно, що саме ця переслідувана, невизнана церква стрімко зростає, тоді як офіційно дозволені структури зазвичай перебувають у стані стагнації. Реальність сувора, але очевидна: переслідування часто стають каталізатором духовного піднесення. Коли віруючі відмовляються від компромісів і готові страждати за свої переконання, їхнє свідчення надихає інших. У цій жертовній вірності істина Божого Царства стає цілком очевидною.
З повагою,
Ерік і Хьон Сук Фолі